Розглянути (читати) вправи та теоретичний матеріал стор. 89 - 91. Виконати завдання впр. 172.

написати відгук.

Відгук — це текст, у якому дають оцінку прочитаного, почутого, побаченого, висловлюють ставлення до нього. Мета відгуку — описати свої почуття та думки, які з’явилися від знайомства з автором і його твором, а також рекомендація книжки або твору іншим читачам. відгук може бути написаний у вигляді міркування, тоді він зазвичай містить тезу (думка читача про книжку), докази справедливості цієї думки; висновок (загальна оцінка книжки); рекомендації (кому прочитати цю книжку). відгук також може бути написаний у стилі вільного письма. З одного боку, писати будь-який вільний твір досить легко: коли немає заданих меж і можна озвучувати лише власні думки.

Зразок

Відгук на книгу Марини Павленко «Миколчині історії»

Родина… Звичайне слово, але для кожного з нас це не просто набір літер — це улюблені люди, будинок, затишок, розуміння… І довгий час мені здавалося, що так має бути у всіх. а нещодавно я познайомилася з хлопчиком Миколкою, завдяки якому зрозуміла, що помилялася. він не меш- кає зі мною на одній вулиці, не ходить зі мною до школи, не пише листів. він головний герой книжки Марини Павленко «Миколчині історії».

Миколка — звичайний хлопець, який мешкає у звичайному місті. але його життя не таке тепле і затишне, як моє. У нього теж є родина, але там немає родинного вогника, який зігріває тебе. Його матері немає до нього діла, бо вона зайнята своїм новим чоловіком, а вітчим постійно погрожує його вбити. вони не святкують разом, увечері не обговорюють новини, не п’ють разом чаю… На відміну від мене, він не лягає спати у тепле ліжко. Його помешкання — це халабуда на пустирищі. І єдиний, хто його розуміє, — це пес Найда. На відмі- ну від усіх інших, хто вважає хлопця безхатченком і безпритульним, пес знає, що Миколка — герой і що він хороший. Щоб вижити у цьому суспільстві, йому неодноразово доводиться робити погані речі: красти рибу та іншу смакоту з котячої миски, збирати пляшки по дворах, лазити по смітнику. він розуміє, що чинить погано, але кожен день для нього — це боротьба. Боротьба за те, щоб не стати таким, як вітчим, як хлопці-хижаки, які запрошують його затягнутися цигаркою.

Мені було приємно, що не лише я змогла під драним лахміттям розгледіти душу хлопця. вияви- лося, що і товстуха, хазяйка кицьки анфіси, змогла прийняти Миколку з Найдою такими, якими вони є, бо розуміла їхню самотність, і однокласниця катерина почала ставитися до нього якось по-осо- бливому, і Училка подивилася на Миколку з Найдою іншими очима, коли вони знайшли медальйон і віддали його до шкільного музею.

Автор книжки Марина Павленко, мабуть, нав- мисно останню історію, яка називалася «Святий Миколай», залишила трішки незакінченою, адже ми так і не дізналися, чи чекав на Миколку вдома подарунок під подушкою від Святого Миколая. але я, шановні читачі, чомусь вірю, що подару- нок був, і не лише для нього, а й для пса Найди. Мені здається, що його матір врешті-решт поча- ла розуміти, що її син — це найдорожче, що є в кожної жінки. вона обов’язково розірве будь-які стосунки з вітчимом і почне робити все для того, щоб і в їхній сім’ї запалав родинний вогничок. Інакше не може бути… І я в це вірю! а ви?

Перфілова Софія, учениця Миколаївської ЗОШ І—ІІІ ст